Володимир Данилюк. 60 — це так небагато
Разделы

Все статьи сайта





http://luxe-cards.ru/
4 липня відзначив своє 60-річчя один з найвідоміших в Україні футболістів Володимир Данилюк. У футбольному середовищі Володимир Олександрович вписав своє прізвище, як найкращий бомбардир в історії львівських «Карпат».

Дитинство стрийського хлопчиська, що народився через два роки після початку найбільш кровопролитної війни минулого сторіччя, апріорі не могло скластися цукровим. Біднота, недоїдання, оточення вуличної шпани могли штовхнути на звивистий шлях кримінальних джентльменів успіху. Проте доля дала Володі шанс, і він ним сповна скористався. Хлопець закохавшись до самозабуття у футбол, ні про що інше не думав. Причому характер вуличного бійця-забіяки вельми став у нагоді. Особливо, коли у карному майданчику треба було поборотися за м’яч. У настирному здоров’яку енергія вирувала через край. Почавши зі скромного дрогобицького «Нафтовика» Володя виріс до гравця команди-флагмана.

Причому шлях від ремісника до Майстра виявився недовгим, що свідчило про божу іскру, закладену цьому талановитому гравцеві. Так, про дев’ятнадцятирічного Данилюка, який 1966 р. поповнив лави «Карпат», одразу заговорили фахівці. Мовляв, хлопець метеором увірвався на футбольну аванс сцену. Вершина ігрової кар’єри — Кубок СРСР 1969 р., малі золоті медалі у першій лізі чемпіонату СРСР 1971 р. у складі львівських «Карпат» та неофіційний титул людина-гол. На полі Данилюк не мав друзів, уся увага приковувалась до воріт суперника. Відповідно зростали кількість м’ячів, які перетинали лінію воріт суперників. У його грі важко було дошукатися слабких місць. Він майже ніколи не розчаровував тренерів і вболівальників. Завжди грав на хорошому рівні.

У правого нападника «Карпатах»” за тринадцять років виступів за «зелено-білих» набігло 287 матчів, у яких нападник відзначився 88 м’ячами. Враховано лігові змагання, а окрім них були ще славні кубкові бої та сотні товариських матчів.

Восени 1978 р. наш ювіляр зрозумів, що цей сезон останній у його багатій карпатівській кар’єрі. Як згадує пан Данилюк: «Я вже був не той Влодку, за яким кричали трибуни…» Після прощального поєдинку бомбардир свою футболку з дев’ятим номером подарував Степану Юрчишину, який гідно продовжив снайперські вистріли свого попередника.

Згодом нерозбещена на футбольному полі енергія була кинута в горно тренерського ремесла, яке він з властивою собі несамовитістю почав освоювати. Нині пан Данилюк продовжує готувати для великого футболу молоде покоління, яке мріє підкорити собі бодай одну вершину спортивної слави свого учителя. Вихованці з шаною ставляться до нього. Бо, вчитель часто стає для них Татом. Володимир Олександрович справді cстарається бути батьком хлопцям, які у навчаються у Львівському училищі фізичної культури. Через золоті руки Данилюка пройшли сотні молодих юнаків, які зберігають про вчителя найкращі спогади. Немає сенсу перераховувати його учнів — чи не кожен гравець, в тому чи іншому ступені, вдячний Володимиру Олександровичу за університети. Показово, що своїми ідеями він запалив тисячі юнаків.

Життя так влаштоване, що кожне покоління має своїх кумирів і від цього нікуди дітися. На зміну одним богатирям приходять нові. Проте покоління футболістів, котрі переможною ходою крокують через літа, не так вже й багато. Але до них належить гравці «зелено-білих» кінця 60-х – початку 70-х рр., які, очевидно, на многії літа застовпили за собою звання кумирів. Тодішні герої не були наділені великою увагою ЗМІ. Їх не називали зірками. Їм не надавали суперепітетів. Вони були і до глибокої старості залишилися Майстрами шкіряного м’яча. Ось цього титулу їм ніхто не відніме. Бо, на своє реноме запрацювали багаторічним і відданим трудом. Великі футболісти не бігали з команди в команду. Їхні голови були зайняті футболом. Тому Володимир Данилюк разом із партнерами примножував славу рідної команди і свято беріг клубні традиції, а трибуни стадіону «Дружба» не світили пустками навіть у матчах із другорядними командами. Футбол дарував усім радість. А слово аншлаг являлося невід’ємним атрибутом футбольного спектаклю.








Статьи и аналитика о украинском футболе