Трішки про геральдику вітчизняного футболу | Статьи и аналитика о украинском футболе

Максим Карий серед вітчизняних дизайнерів, вочевидь, найбільше працював на благо вітчизняного футболу. Йому належить авторство емблем кількох чемпіонатів України (у 90-х наші футбольні керівні органи щорічно влаштовували конкурс на створення нового символу для кожного нового сезону), він був у групі фахівців, які розробляли герб Прем’єр-ліги, а також є творцем емблем столичних клубів ЦСКА та Арсенал – одних із найпомітніших графічних робіт нашого футболу свого часу, та ще багатьох робіт, пов’язаних із дорослим та дитячим футболом. З Максимом Сергійовичем ми обговорили геральдику українського футболу, оцінили герби вітчизняних клубів та відзначили головні тенденції та вимоги при створенні одного із головних атрибутів сучасного футбольного клубу.

– Максиме Сергійовичу, що в вашому розумінні означає для футбольного клубу герб? Він повинен відображати сутність, традиції, чи це просто банальний атрибут, як вважає чимало керівників футбольних клубів?

– Герб або емблема футбольного клубу (на жаль, не завжди вдається довести справу до герба, часто бувають необхідні відхилення від жорстких вимог геральдики) має відображати його історію, сучасність та мету. В гербі мають бути присутні символи та кольори, які притаманні цьому клубу, які належать до його походження та витоків. Герб клубу може пояснювати, хто й чому його заснував, які завдання клуб і його засновник перед собою ставив. Щоб далеко не ходити – розглянемо приклад Динамо та Шахтаря. Шахтар був любительським гірницьким клубом – це відображали знаряддя праці шахтарів, які й нині є у гербі. Динамо – клуб міліцейський, його пізнавана риса – літера «Д» у спеціальному графічному зображенні. Ці елементи додають клубним емблемам необхідну своєрідність, несуть певну інформацію і є уже пізнаваними символами. Так само чайка у Чорноморця вказує на морську Одесу, а човен у Дніпра вказує на свої витоки.

– Та будь-який! Головне, щоб він відображав історію клубу, пояснював щось про його засновників, був оригінальним та міг зберегтися упродовж багатьох років. Для гербу лондонського Арсеналу таким елементом стала гармата, для амстердамського Аякса – портрет античного героя, на честь якого названий клуб, для Валенсії – летюча миша і так далі. Коли я робив герб для київського Арсеналу, якого нині вже немає, на жаль, ми вирішили зробити трішки інакше. На той час клуб був муніципальним, тому ми відштовхувалися від символу небесного покровителя Києва – Архістратига Михаїла. Ми поставили в центрі літеру «А» з характерними крильцями, і так воно й залишилось, хоча попередніх варіантів було багато.

– На заході герб – широковживаний символ клубу, який ми бачимо скрізь. Йому приділяється велика увага, періодично проходять його оновлення, все це існує у всіх лігах. У нас поки що настільки великих традицій немає… Чому?

– Я гадаю, що це від того, що у них маркетинг у футбольному бізнесі відіграє більш значну роль. Вони на цьому заробляють. У нас же на футболі менше заробляють, і якщо мають якийсь прибуток – то не на пряму, так буде точніше. А у Західній Європі та США герб – це важлива частина комерції, оновлювати його не тільки цікаво, але й вигідно, тому що це несе за собою продаж нових колекцій клубного одягу, нових товарів – сувенірів, буклетів, орендованих речей і так далі.

– Це – вимога часу й бажання власників клубу. Інколи треба просто освіжити герб, але нерідко він потребує докорінної зміни. До таких радикальних заходів вдаються, якщо клуб отримав новий імпульс в розвитку, нових спонсорів, нові завдання, вийшов на новий рівень. Або з нагоди ювілеїв чи видатних перемог, наприклад.

– Чесно скажу – попередній не був гіршим, просто іншим. Мабуть, власникам клубу захотілося повернутися до витоків свого клубу, коли форма ромбу була широко вживана. Зрештою, емблема стала лаконічною, а літера «Д» – більш помітною.

– Починалося це досить давно – років 15 тому, або й раніше… Спочатку це була емблема київського ЦСКА (1997 р.). Того ж року керівні органи українського футболу оголосили конкурс на створення емблеми 7 чемпіонату України з футболу – сезону 1997/98 років. Про конкурс я дізнався випадково, коли разом із прес-службою київського Динамо ми готувалися до матчу-дербі Динамо – ЦСКА, але у мене був час і натхнення, тому я зробив ескізи і відніс їх на конкурс. У підсумку зайняв перше місце, і емблема почала своє життя.

– Дуже хороша ідея була – робити для кожного чемпіонату емблему. Навіть зараз береш в руки якусь книгу чи газету тих часів, гортаєш її і впізнаєш цей символ. А чому, власне, ця гарна традиція обірвалася?

– Цікаве питання. По-перше, мабуть, було розуміння того, що керівництво українського футболу дедалі все більше приділяє належну увагу власній символіці. По-друге, що все було зроблено правильно та на високому рівні. По-третє, була надія на те, що й клуби будуть більш ретельно підходити до розробки своїх емблем. Зрештою, так і сталося, хоча тут ще працювати й працювати.

– Також у той час ви розробили емблему київського ЦСКА, яка на той час була навіть певною мірою революційною – принаймні, суттєво виділялася на фоні всього іншого існуючого. Важко було робити герб для клубу із великою історією, маючи на увазі й попередні емблеми армійських клубів СРСР?

– Скажімо так – з тогочасним замовником ми на той час уже були знайомі (йдеться про Михайла Гриншпона – президента компанії Київ-Донбас, яка на той час була спонсором ЦСКА – прим.Football.ua), ми для нього створили декілька дизайн-розробок, які не мали відношення до футболу. І тому було розуміння того, як хто бачить майбутнє клубу, і наскільки можна довіряти цьому баченню. Тому вони не дуже опиралися такому графічному рішенню, хоча воно йшло не дуже легко.

– Ми хотіли відійти від тривіальної зірки й зробити щось динамічне – літеру «А», стилізовану під зірку. Цей маленький елемент вперше в Україні був зареєстрований нами окремо як товарний знак футбольного клубу. Тому що форма емблеми може мінятися, якісь кольори теж – але ось ця буква-зірка лишається і може використовуватися окремо. До речі, на той час це було дійсно дуже свіже рішення – у того ж Шахтаря такого символу, який «читався» б окремо, тоді на гербі не було.

– Так, причому, тоді в роботі над емблемою цього київського клубу нам дуже допомагали вболівальники. Ми з ними зустрічалися, слухали їхні побажання та бачення, вивчали паралельно історію Києва та його футболу. І таким чином і оформилося рішення зробити букву «А» із крильцями (я вже пояснював, чому саме так), а також додати талісман клубу (маскот), яким став каштан як ще один символ міста.

– Поговоривши про емблематику наших клубів хочеться перейти й до збірних. За легендою, автором ескізу нинішньої емблеми Федерації футболу України був особисто Віктор Банников (я цю інформацію почув у розмові з кількома незалежними одне від одного знаючими людьми, отож є підстави вважати її достовірною). Хоча, по суті, автором емблеми став «аматор» дизайну, вона вам подобається?

– Досить пристойна емблема, і я б ніяких негативних зауважень щодо неї не робив. Мені вона нагадує космічний корабель, який стартує з космодрому. Чи можна її зробити більш виразною? Мабуть… Треба робити ескізи та дивитися, що з цього виходить.

– Коли років десять тому я робив фірмовий стиль київського Арсеналу, ми прописували варіанти використання гербу та іншої клубної символіки. Там було десятки таких варіантів – прапори, вимпели, стікери, значки, футболки, краватки, ручки, шапки, кепки, шарфи, графічна продукція, веб-сайт… Навіть був ескіз орендування клубного автобуса та інших автомобілів. Все це актуально в сучасному футболі – клуб продумує десятки, сотні варіантів використання свого герба, і кожна річ, на яку наноситься клубна символіка, набуває іншого статусу – стає ексклюзивною.

– Мені подобається емблема французів – вони свого півника дуже вдало вписують в сучасний дизайн. У англійців їхні леви виглядають дуже органічно. А от що мені здається моветоном в дизайні, так це коли футбольний клуб в гербі опирається виключно на стилізоване зображення м’яча. М’яч – це загальний символ футболу, він спільний для всіх, і якщо ви хочете відобразити оригінальність вашого клубу, його буде недостатньо.

– Форму навчилися робити дуже класну – і впізнавану, і стильну. Але треба пам’ятати, що футбол певним чином наслідує традиції середньовічних лицарських турнірів, тому повинні діяти правила геральдики, які передбачають, що кольори та елементи герба мають бути відображені на формі та прапорі. Що порадив би: при розробці дизайну форми треба враховувати, як вона буде виглядати – на стадіоні, на телеекранах, на клубних фото. Тому що футбол – це дуже динамічний зображувальний ряд, і треба враховувати, як легко буде слідкувати за грою. Також варто уникати строкатості – найкраще класичне поєднання двох кольорів, хіба що в рідкісних випадках традиційно існує ще й третій.

– Давненько. Кілька років тому я був одним із розробників емблеми Прем’єр-ліги – одразу був прийнятий розроблений мною логотип. Було багато варіантів, серед яких – і дуже свіжі. Але після тривалого розгляду наші пошуки обмежили до «рідненького» футбольного м’яча, тому й народилася оця відома усім емблема з м’ячиком, опоясаним синьо-жовтою стрічкою і зірочками на честь клубів-учасників.

І от таку цікаву річ скажу. Серед ескізів логотипу Прем’єр-ліги був досить цікавий варіант із зірочкою, яка б’є м’яч. Так, от пізніше він з’явився у якості емблеми… сусіднього чемпіонату. Наші такий варіант не прийняли, хоча й розглядали, як один із основних, і, я гадаю, що так як процес обговорення був публічним, ця робоча версія із кимось «переїхала» за кордон і тепер продовжує там своє життя.

– А хто, врешті решт, приймає рішення відносно того, як виглядатиме клубна емблема? Існують якісь жюрі професіоналів, чи останнє слово, як водиться, має big boss, незважаючи на його освіту й культурний рівень?

– Буває, що в комісії є 3-5 людей, або й більше. Звичайно, вибирають «на око» – що кому сподобалося. Бувають і запеклі суперечки і побажання щось доробити, або синтезувати із двох-трьох варіантів один. Запам’ятався випадок, коли дискусія велася довше – це коли обирали емблему УПЛ. Та й то – були лише сподівання, що ми підемо далі від традиційного футбольного м’яча, але все одно нікуди ми від нього не поділися.

Наостанок ми запитали Максима Сергійовича про його бачення емблем вітчизняних клубів. Ми надіслали йому герби клубів усіх професіональних ліг нашої держави, а також вибрані емблеми аматорських команд і нині неіснуючих клубів. Він вибрав біля десятка з них, які прокоментував, а про інші сказав так: «Про решту важко сказати щось добре, а поганого – не хочу. Всіх їх, за великим рахунком, треба або робити з нуля, або переробляти. Десь м’яч плутається із рештою символіки, десь немає СВОГО символу, десь забагато кольорів…»

– Мені здається, що у Оболоні й попередні варіанти були непоганими. Тут, чомусь, Грифон дивиться у незвичний для геральдичної фігури бік. Це не помилка, але дивно... (Оболонь-Бровар з Києва, друга ліга)

– Не знаю, який варіант Дніпро буде використовувати надалі, але «Д» червоного кольору несе значно більше енергетики! Загалом, оформлення емблеми досить традиційне для європейського футболу. (Дніпро — коротка підбірка історичних емблем)

– Не можу сказати, що тепер стало гірше за попередній, круглий варіант. Мабуть вирішили повернутися до витоків та прибрати зайву інформацію. Форма завжди була біло-синя, а жовтий із синім – це колір збірної. (Динамо — коротка підбірка історичних емблем)

– Завжди подобався цей варіант Чорноморця: геральдично, лаконічно, впізнавано. Щодо м'яча на емблемі. Чорноморець — це якраз виключення із правил завдяки цікавому сполученню форми щита та прийому в геральдиці, коли колір змінюється на протилежний на перетині поля щита. Тому я й привів його як виключення (Чорноморець з Одеси, Прем'єр-ліга)