Написати цей лист спонукали не тільки невдалі вступи збірної, які підтвердили другосортність нашого чемпіонату. В першу чергу цей лист скерований футбольній еліті країни, яка за кілька днів на позачерговому конгресі ФФУ, скоріш за все, під всезагальний «одобрямс» обере Г.М.Суркіса і його команду на наступні 5 років далі «керувати» спортом №1 в країні.

Що ми сьогодні маємо ? «Шахтар» скупив більшість надій українського футболу: починаючи від дітей та закінчуючи молодими талановитими футболістами. Багато гравців – віддано в оренди до інших клубів. Теж саме і з «Динамо», тільки колись вони були монополістом з передачі гравців у оренду, а тепер ці «лідерські лаври» сміливо можна віддати донеччанам.

Поява у будь-якому клубі молодого талановитого гравця – це колись було надією для цілого регіону, а тепер це лише сигнал для вболівальників, що невдовзі їх земляк поповнить лави дублів «Динамо» або «Шахтаря».

А чи варто порівнювати гроші які гравці отримували колись та зараз? Ті, хто, граючи за київське «Динамо», перемагали «Барселону», «Баварію» та «Реал» не мали і частини грошей, які зараз мають навіть дуже посередні футболісти. Хоча рівень майстерності Алоізі, Марковіча чи Есоли не те, що порівнювати, а навіть виголошувати разом з прізвищами Лужного, Каладзе чи Шевченка не можна, їх зарплата сягає величини річних бюджетів багатьох клубів. Лідери «Шахтаря» чи «Динамо» отримують 1,5-4 млн. євро на рік, і у молодих футболістів цих же клубів виникає питання: а чому ми не можемо отримувати 300-500 тисяч? Таким чином вироджується футбол, штучно піднімаються псевдоавторитети. Молоді хлопці починають більше думати про гроші, аніж про перспективи (хоч їх, насправді – немає) росту. Шлях, що дає суттєві обмеження по заробітній платні, який обрали деякі країни Східної Європи, дозволив створити там цікаві чемпіонати (Румунія, Чехія, Хорватія). Навіть в країнах першої четвірки іноді кажуть «СТОП» підвищенню платні. А у нас за рахунок відсутності обмежень по зарплаті усі кваліфіковані кадри в кінцевому результаті опиняються в одному з двох «грандів», внаслідок чого маємо: «Біола Чемпіонат протистояння «Динамо» та «Шахтаря».

Чи є майбутнє у такого чемпіонату? Напевне ні! Це майбутнє лише для двох клубів, які навряд чи зможуть постійно прогресувати з умов відсутності конкуренції. А такі умови вони самі собі створюють…

Де світло в кінці тунелю ? На нашу думку – є!

-по-перше, треба обмежити кількість легіонерів до 4-5 в команді;

-по-друге, заборонити оренду більш, аніж один рік за кар’єру гравця. Якщо клуб не може розкрити потенціал гравця – нехай продає його, а не перетворює на робота;

-по-третє, «англійські» чи «іспанські» зарплати нашому чемпіонату не потрібні. Нам необхідне суттєве обмеження по величині зарплат. Так, цим ми зачепимо інтереси «Динамо» та «Шахтаря», але в цілому український футбол від такого кроку лише виграє.

І, головне, – треба зробити заробітні платні наших зірок відкритими. Дивно виходить: адже за даними податкової адміністрації в «Динамо» зарплати у гравців трохи вищі 1 500 грн., а штрафи сягають кількох сотень і навіть тисяч доларів США. Задекларовані заробітні платні підвищать рівень моральної відповідальності гравців перед клубом, перед вболівальниками, і, безумовно, сприятиме наповненню місцевих бюджетів та прозорості відносин у нашому футболі.

Проблеми ці виникли не сьогодні і не вчора, але позбуватись їх потрібно вже зараз. Наш футбол, як бомба сповільненої дії, яка рано чи пізно може вибухне. І, якщо це станеться, то ліквідовувати наслідки буде набагато болісніше, аніж зараз, коли це можна просто попередити.

Источник: Володимир Годунко, Чернігів